Щорічно в Україні як в у всьому світі проводиться тиждень імунізації, метою якого є інформування населення про роль вакцинації в профілактиці інфекційних захворювань. В 2024 році він стартує з 24.04 і завершається 30.04.2024р.
Вакцинація (англ. vaccination) або щеплення — введення антигенного матеріалу з метою сформувати імунітет до інфекційної хвороби, який запобігає зараженню або ослаблює його негативні наслідки.
За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, планова імунізація проти поліомієліту, правця, дифтерії, коклюшу, кору і епідемічного паротиту щороку рятує життя і здоров’я 3 мільйонам дітей у світі. А за допомогою нових вакцин, які буде розроблено в найближчих 5-10 років, можна буде запобігти загибелі ще 8 мільйонів дітей на рік.
Дієвість вакцинації було вперше виявлено народною медициною. З давніх часів в Індії і Китаї застосовували інокуляцію — щеплення рідиною з пустул хворих на легку форму натуральної віспи. Вадою інокуляції було те, що з інокуляційним матеріалом вводився патогенний неослаблений вірус, що інколи призводило до летальних випадків. В Англії існувала прикмета, що доярки, які перехворіли на коров’ячу віспу (яка не є небезпечним для людини захворюванням), ніколи не захворюють на натуральну віспу, яка свого часу була поширеним смертельним або таким, що призводить до важких ускладнень, інфекційним захворюванням людей. Англійський лікар Едвард Дженнер вирішив перевірити правильність цієї прикмети своїми дослідженнями, і повністю підтвердив її вірність. 14 травня 1796 року Дженнер прищепив вміст пухирця коров’ячої віспи 8-річному Джеймсу Фіппсу, а через півтора місяця — вміст пухирця від хворого на натуральну віспу — і хлопчик не захворів.
В Україні профілактичні щеплення проти деяких хвороб є обов’язковими і вносяться до календаря щеплень. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичну вакцинацію проводять за їх згодою після надання об’єктивної інформації про вакцини, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п’ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, вакцинацію проводять за згодою їх об’єктивно поінформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років чи тих, які визнані судом обмежено дієздатними, вакцинацію проводять за їх згодою після надання об’єктивної інформації та за згодою об’єктивно поінформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов’язкової вакцинації, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження цього, а в разі відмови дати таке підтвердження, засвідчити це письмовим актом у присутності свідків.
На сьогодні в світі діють програми викорінення захворюваності на поліомієліт та кір :
Поліомієліт був дуже поширений в Україні в 1950-ті роки. До впровадження вакцини 1959 року, від хвороби щорічно ставали паралізованими або каліками та вмирали тисячі людей. У жовтні 2021 року, в Україні засвідчено кілька випадків вакциноасоційованого поліомієліту, станом на 2021 рік (за 8 місяців), достатнім захистом від поліомієліту за допомогою щеплень було забезпечено лише 53 % дітей (дані з охоплення трьома дозами вакцини від поліо дітей віком до 1 року). Надзвичайно низькі рівні охоплення вакцинацією від поліомієліту, МОЗ України зафіксувало тоді у таких областях: Херсонська — 40,7 %, Івано-Франківська — 42,2 %, Закарпатська — 43,1 %, Запорізька — 46,2 %, Харківська — 46,5 %, Одеська та Київська області — 47,5 %, Чернівецька та Львівська — по 48,5 %, у Рівненській — 48,9 %. Станом на квітень 2023-го, Україна офіційно не подолала спалах вакциноасоційованого поліомієліту, тож як наголосили у МОЗ, тож і в подальшому буде тривати додаткова імунізація дітей з метою отримання вакцини дітьми.
В довакцинальний період, в першій половині XX століття в Україні , від кору помирало дуже багато людей. Про наслідки цього захворювання знали чи не в кожній родині. Приміром, тоді в Україні на кір щорічно хворіло близько 500 тисяч дітей. Згодом, з початком загальної вакцинації у 60-х роках (1968) показники різко зменшилися, але кір нікуди не зник: щорічно близько 300 тисяч дітей продовжували хворіти.
У разі інших інфекційних захворювань, як-от дифтерія, правець, кашлюк та інші, всесвітнє викорінення неможливе, але успіхи, досягнуті завдяки щепленню в багатьох країнах, дуже захопливі. Наприклад, з 2000 року в Німеччині не було засвідчено жодного випадку дифтерії. Станом на 2005 рік, 97 % дітей з наявною картою щеплень, відповідно були вакциновані проти дифтерії. Натомість лише близько 30 % дорослих мали захисну кількість антитіл, оскільки вони переважно не мали ревакцинації, яку слід робити кожні 10 років. Отже, незахищені підлітки та дорослі, виявилися групою високого ризику, якщо стикалися із завезеним випадком хвороби.
Вакцини проти більшості типів ентеровірусів, гепатиту С, сифілісу, гонореї, ВІЛ та малярії поки що недоступні. Однак кілька нових вакцин перебувають на шляху розробки, схвалення та очікуються на ринку.
З 2006 року в Європі та США схвалено дві вакцини проти ротавірусу людини, збудника важких діарейних захворювань у немовлят і дітей раннього віку. Навесні/влітку 2006 року Управління з харчових продуктів і медикаментів США, схвалило вакцину проти певних вірусів папіломи, які спричинюють рак шийки матки на додаток до гострокінцевих кондилом. Тож, ця вакцина, яка тим часом була схвалена також, наприклад в Німеччині та вже доступна в більшості європейських країн, є ще однією вакциною, поряд із вакциною проти вірусу гепатиту В, котра також слугує для попередження деяких видів раку. 2010 року, в США була схвалена терапевтична вакцина для лікування раку простати.
Навіть давні вакцини постійно вдосконалюються, заради підвищення їхньої чистоти і збільшення дієвості імунної відповіді організму. Сьогодні багато вакцин більше не виробляються шляхом хімічної інактивації збудника, але за допомогою генетичної інженерії можна цілеспрямовано виділяти особливі імуногенні частини збудника інфекції . Завдяки цілеспрямованому відбору антигенів, імунна система пацієнта загалом піддається впливу меншої кількості антигенів, попри більшу кількість доступних вакцин. Також розробляються нові способи застосування, наприклад, назальне (крізь ніс) застосування нової вакцини проти грипу, має краще наслідувати природний шлях зараження. Також в процесі розробки нові вакцини проти Helicobacter pylori, основного збудника виразки шлунку і дванадцятипалої кишки, а також проти вірусу простого герпесу. Також досліджуються різні вакцини проти малярії.
Розробка вакцин проти ВІЛ, вірусу Епштейна — Барр, багатьох типів раку, різних діарейних захворювань та багатьох інших інфекційних захворювань, все ще перебувають на шляху клінічної розробки.
Загалом вакцинація приносить чисту користь суспільству, шляхом зниження рівня захворюваності, не лише зменшуючи затрати на лікування , а і опосередковано через зменшення виплат по непрацездатності. Деякі вакцини мають значно вищі значення рентабельності , ніж інші. Дослідження показали, що співвідношення користі від вакцинації до витрат на них, може суттєво відрізнятися — від 27:1 для дифтерії/кашлюку, до 13,5:1 щодо кору, 4,76:1 стосовно вітряної віспи та 0,68–1,1:1 для пневмококового кон’юктивіту.
Лікар-епідеміолог
КНП «Корсунь-Шевченківська БЛ» Наталія ВЛАСЕНКО