До внутрішньолікарняних (госпітальних, нозокоміальних) інфекцій відносять захворювання інфекційної природи, які вражають хворого під час перебування у стаціонарі або після відвідування лікувального закладу з метою діагностики або проведення лікувальних процедур.
Згідно зі статистикою ВООЗ у розвинених країнах внутрішньолікарняні інфекції охоплюють 5-12% від загальної кількості хворих, які перебувають у стаціонарі. Ці інфекції ускладнюють перебіг основного захворювання, збільшують час перебування пацієнта в медичному закладі, підвищують ймовірність смерті, завдають моральної шкоди. Проте ситуацію можна взяти під контроль, використовуючи комплекс заходів, спрямованих на профілактику внутрішньолікарняних інфекцій.
На сьогоднішній день рівень захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції вважається одним із показників, що характеризують медичний заклад і якість наданих їм медичних послуг.
Внутрішньолікарняні інфекції: етіологія та епідеміологія
Етіологія внутрішньолікарняних інфекцій може бути різною. Збудниками можуть бути грампозитивні бактерії (стафілококи, стрептококи і т. д.), грамнегативна флора (клебсієли, ешерихії, ентеробактер, псевдомонади), віруси (герпес, грип, парагрип, кір, COVID тощо), грибки (дріжжі актиноміцети). Особливість штамів внутрішньолікарняних інфекцій – їх стійкість до лікарських препаратів та дезінфектантів, які традиційно застосовуються для профілактики інфекцій.
У медичних закладах різного профілю можуть переважати різні внутрішньолікарняні інфекції. Так, наприклад, у пологових будинках часта інфекція – золотистий стафілокок. В урологічних відділеннях найчастіше поширюються інфекції сечовивідних шляхів (наприклад, кишкова паличка). У педіатричних клініках у дітей часто спостерігаються спалахи вітрянки, кору та інших дитячих інфекцій.
Серед основних причин поширення внутрішньолікарняних інфекцій:
-
- Порушення правил гігієни у медичних закладах, які призводять до формування штамів з високою вірулентністю та резистентністю до антибіотиків, які зазвичай використовуються в лікувальному закладі.
-
- Ослаблення природного імунітету у пацієнтів, які звертаються до медичних закладів.
-
- Некоректне використання антибіотиків у лікуванні захворювань.
-
- Недостатня увага до профілактики внутрішньолікарняних інфекцій у медичному закладі.
Механізми поширення внутрішньолікарняних інфекцій
Джерелом госпітальних інфекцій часто є хворі (особливо ті, хто тривалий час перебувають у медичному закладі). Найчастіше це пацієнти з гнійно-септичними захворюваннями, хронічними чи гострими. Вони можуть бути безсимптомними носіями або можуть мати маніфестні форми патології. Крім того, джерелом внутрішньолікарняних інфекцій досить часто є медперсонал та відвідувачі.
Найчастіше мішенню госпітальних інфекцій стають:
-
- новонароджені,
-
- діти раннього віку,
-
- люди похилого віку,
-
- пацієнти зі зниженим імунітетом,
-
- медичний персонал (особливо працює у хірургічних відділеннях, реанімаціях, пологових будинках).
Шляхи передачі внутрішньолікарняних інфекцій:
-
- повітряно-краплинний,
-
- контактний,
-
- фекально-оральний,
-
- парентеральний.
Поширення інфекції може здійснюватись через повітря, руки медперсоналу, обладнання, постіль, перев’язувальний матеріал. Також можливе зараження під час проведення інвазивних маніпуляцій, наприклад, ін’єкцій, забору крові, операцій.
Більш схильні до внутрішньолікарняних інфекцій пацієнти з хронічними захворюваннями, онкологією, імунодефіцитом, люди, які тривалий час перебувають у медичному закладі, ті, хто проходить тривале лікування антибіотиками або імуносупресивними препаратами. Схильність до госпітальних інфекцій також підвищується за наявності відкритих ран, катетерів, дренажів і т.д..
Профілактика поширення внутрішньолікарняних інфекцій
Профілактика є найважливішим етапом у боротьбі з внутрішньолікарняними інфекціями. Головними заходами профілактики є дотримання санітарно-гігієнічних правил та протиепідемічних вимог. Важливо дотримуватись вимог нормативних документів МОЗ України, які регламентують правила інфекційного контролю.
Санітарно-гігієнічні методи профілактики включають:
-
- дотримання санітарних норм,
-
- стерилізацію інструментарію, дезінфекцію постільної білизни,
-
- використання високоефективних антисептиків,
-
- регулярне прибирання із застосуванням дезінфектантів,
-
- дотримання режиму провітрювання та вентиляції приміщень у медичних закладах.
Також у рамках профілактики поширення госпітальних інфекцій необхідний контроль стану здоров’я персоналу, дотримання персоналом правил особистої гігієни. Також частиною профілактики є раціональне розміщення хворих та правильне планування лікарняних приміщень.
Однак коли йдеться про профілактику інфекцій, варто також приділяти увагу аспектам, не пов’язаним із санітарією та гігієною. Зменшити ймовірність розвитку внутрішньолікарняних інфекцій може зміна підходу до лікування захворювань. Насамперед йдеться про раціональну антибіотикотерапію, а також про те, щоб звертати увагу на стан імунної системи пацієнтів. Протоколи лікування багатьох захворювань спрямовані на конкретну медичну проблему та не передбачають корекцію загального стану. Однак слід враховувати, що однією з причин активізації внутрішньолікарняних інфекцій є ослаблення імунітету пацієнтів.
Лікар може підбирати терапію основного захворювання таким чином, щоб покращувати стан імунної системи пацієнта і тим самим знижувати шанси виникнення розвитку патологій, викликаних госпітальними інфекціями.
Внутрішньолікарняні інфекції – актуальна проблема медицини, яка існує не лише в Україні, вона присутня у будь-якому медичному закладі у всіх країнах світу. Але її необхідно взяти під контроль, і правильні дії лікаря можуть зробити свій внесок у те, щоб боротьба з госпітальними інфекціями стала успішнішою.
Лікар-епідеміолог Наталія ВЛАСЕНКО