E–mail: k_sh_crl@ukr.net
0472 31 69 16 – реєстратура; 0472 31 69 17 – приймальна директора
вул. Ярослава Мудрого, 120

м. Корсунь-Шевченківський

ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ АКЦІЇ «16 ДНІВ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА»

Кожного року більш ніж 1,6 мільйона людей у всьому світі втрачають життя у зв’язку з насильством. На кожну особу, яка вмирає в результаті насильства, припадає багато інших людей, які отримали ушкодження та страждають через велику кількість різних фізичних, сексуальних, репродуктивних та розумових проблем зі здоров’ям. Насильство кладе тяжку ношу на національну економіку в секторах охорони здоров’я, правопорядку та зниження продуктивності праці.

В нашому сьогоденні виділяють чотири види насильства: фізичне, сексуальне, економічне та психологічне — і всі вони функціонують подібним чином, часто разом. Психологічним уважається насильство, пов’язане з дією однієї особи на психіку іншої особи «шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю». Під економічним насильством мають на увазі «умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я»

Поняття насильства бере свій початок не лише в патріархаті, а й у хибному уявленні, яке називають вірою у справедливий світ. На цьому підгрунті виник соціально-психологічний феномен, який полягає у вірі, що люди отримують те, на що заслуговують відповідно до своїх особистих якостей. Відтак жертві зґвалтування розповідають, що вона «сама винна», а ґвалтівника «доля покарає». Це ніби робить реальність більш передбачуваною, але насправді таке викривлення грає на боці насильства.

Гендерне насильство — одна з найбільш розповсюджених форм структурного та культурного насильства. Воно присутнє у кожному суспільстві, а його наслідки віртуально впливають на все людство, воно збільшує нерівність між чоловіками і жінками, порушує здоров’я, честь, безпеку і самостійність його жертв. Охоплює велику кількість порушень прав людини, в тому числі розпусні дії стосовно дітей, зґвалтування, домашнє насильство, сексуальні образи та переслідування, торгівлю жінками та дівчатками, деякі небезпечні традиції. Будь-яке з цих знущань може залишити глибокі психологічні травми та нашкодити загальному здоров’ю жінки або дівчинки, її репродуктивному та сексуальному здоров’ю, а у деяких випадках навіть призвести до летального кінця».

Насильство має широкий спектр наслідків, наприклад, один із таких наслідків — уявлення про те, що жіноча сексуальність «провокує» сексуальну агресію та що жінка відповідальна за сексуальну поведінку чоловіка щодо неї. Жіноче тіло стає предметом, який не належить жінці як особистості, а секс — це щось, що є у жінки і вона може це дати, а якщо не дає — можна взяти самому. Тема зґвалтування проникає в різні верстви населення і почасти відбивається на системі політичних поглядів. Водночас щоденна загроза сексуального насильства на мікрорівні впливає на поведінку жінок. Позаяк на жінку покладається відповідальність за можливу сексуальну агресію щодо неї, то вважається, що жінка має стежити, куди і з ким вона ходить, як одягається, що вживає. Під зґвалтуванням при цьому мають на увазі лише насильство, яке здійснив незнайомець у підворітті, а зґвалтування, яке вчинили знайомий, партнер, старший член родини та інші залишаються невидимими. Так чоловіки ніби поділяються на дві категорії: «із ножем у підворітті» та «має право». Жінки теж поділяються на дві категорії — «порядні» і «непорядні». До останньої відносять також купою всіх секс-працівниць, можливість сексуального насильства щодо них не розглядають у принципі.

«Жінки швидко засвоюють, що зґвалтування — злочин лише у теорії; на практиці стандарт того, що являє собою зґвалтування, встановлюється не на рівні насильства, якого зазнають жінки, а трохи вище рівня примусу, прийнятного для чоловіків».

Правоохоронні органи не схильні ставитися до жертви насильства неупереджено, а та відповідає їм узаємністю. Відтак до статистики потрапляє лише частина випадків насильства. Медичні працівники теж часто поділяють суспільні норми, і негативне ставлення до жертв насильства зокрема та жінок узагалі може спричинити додаткову шкоду.

Про культуру зґвалтування слід говорити в загальному контексті культури насильства, не лише сексуального і не лише гендерного. Принципи суспільного ставлення до жертви й агресора (роль і відповідальність жертви перебільшується, роль і відповідальність агресора применшується) застосовують також до ситуацій фізичного і психологічного насильства. Ігнорується біологічна реакція завмирання та біологічно зумовлені проблеми із запам’ятовуванням ситуації насильства — останнє обертається проти постраждалої як доказ того, нібито вона «все вигадує».

Які ще наслідки насильства? Окрім отримання психологічних травм постраждалими, діти можуть перенести модель поведінки насилля в родині у свої майбутні сім`ї, ріст злочинності, бродяжництво, збільшення числа алко та наркозалежних, підвищення кількості самогубств, зниження рівня здоров`я нації, проституція, збільшення жертв експлуатації і работоргівлі.

В 2011 році було ухвалено Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та про боротьбу з цими явищами (так звана Стамбульська конвенція). Україна підписала її 7 листопада 2011 року, але досі не ратифікувала. Конвенція пропонує комплексно підходити до боротьби з насильством. Вона визнає структурний характер насильства щодо жінок і те, що воно є виявом історично нерівного співвідношення сил між чоловіками й жінками. Відповідно долати насильство щодо жінок слід у ширшому контексті досягнення юридичної і фактичної гендерної рівності.

Конвенція передбачає різні форми протидії гендерно зумовленому насильству, зокрема: допомога у скаргах, притулки, куди жертва насильства може піти від насильника на перший час, денний центр, кризові кімнати при денному центрі, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, пункти невідкладної медичної допомоги, телефонні лінії допомоги (0-800-307-305), захист і підтримка дітей-свідків (безоплатна правова допомога 0-800-213-103).

Медичний психолог Ірини ГОЛБАН

Перейти до вмісту